Інженер, художник та ще 3 факти про мене, які зазвичай залишаються за кадром

Багато хто з нас має захоплення та навички, про які не здогадуються навіть близькі знайомі. У цій статті я розповім про п'ять неочевидних фактів зі своєї біографії, які сформували мене як особистість і продовжують впливати на моє життя та роботу.

Технічна грамотність

За освітою я авіаційний інженер, і це накладає свій відбиток. Я легко самостійно вирішую безліч технічних завдань. Наприклад, можу перепрошити та налаштувати домашню інтернет-систему, прокласти мережевий кабель або встановити та сконфігурувати маршрутизатор, не вдаючись до допомоги фахівців. Для мене це досить просто. Те саме стосується й іншої техніки: я можу сам поміняти акумулятор в автомобілі або провести діагностику мотоцикла.

Цей технічний досвід сформував у мене звичку розбиратися в будові будь-якої складної системи. У роботі це допомагає швидко знаходити логіку того, що відбувається, відокремлювати причину від наслідку та приймати рішення не інтуїтивно, а структурно.

Досвід у програмуванні

Не всім відомо, що я був досить непоганим програмістом. Моєю спеціалізацією було написання драйверів для сполучення складного обладнання, такого як тепловізори та радіолокаційні станції, з комп'ютерами для зчитування та обробки інформації.

Ця частина біографії розвинула в мене повагу до точності. У програмуванні помилка на один символ може зруйнувати все, і цей принцип точності я переніс в управління: якщо хочеш результату, сформулюй завдання чітко, без двозначностей.

Нелюбов до соціальних мереж

Можливо, це здасться неочевидним, але я не люблю соціальні мережі. Мені не подобається їхній короткий формат, оскільки я вважаю, що в ньому більше маркетингу, ніж сенсу. У невеликому обсязі тексту або відео практично неможливо донести глибоку думку або змінити чиюсь точку зору. Єдине, що можна зробити, — це зачепити увагу людини або повідомити якийсь окремий факт. Тому короткий формат здається мені досить дивною історією.

Мені завжди ближча ґрунтовна розмова, де можна пояснити причинно-наслідкові зв'язки, розкрити ідею та донести суть. Можливо, саме тому я приділяю так багато уваги структурі, логіці та процесам.

Захоплення караоке

Мені подобається співати в караоке. Іноді приятелі навіть не хочуть брати мене з собою, тому що, за їхніми словами, я співаю надто добре, і це їх бентежить.

Співання для мене — це свого роду духовна практика. Контроль над власним голосом дає впевненість у здатності доносити свої ідеї та керувати життям. Я відчуваю від цього натхнення. Я брав уроки у відомої оперної співачки та проходив тренінги у Марії Струве, яка показує багато неочевидних речей, але загалом займаюся для власного задоволення.

Це захоплення однозначно допомагає мені в публічних виступах. Заняття музикою, вокалом чи образотворчим мистецтвом можливі лише тоді, коли людина має внутрішнє переконання в цінності того, що вона створює. Неважливо, як виражається точка зору — у книгах, статтях чи співі. Для того, щоб робити це добре, потрібна глибока впевненість у тому, що ти цього вартий. Усі ці заняття прокачують впевненість у собі та здатність доносити свої ідеї.

При цьому я вважаю, що для гарного виступу важливий не лише голос. Не менш важливою є і багата мова, яку можна розвинути лише через читання книг. Це дві різні, але однаково важливі складові.

Цікаво, що в дитинстві мене не взяли до музичної школи, заявивши про відсутність слуху. Я вважаю, що слух є у всіх, це лише питання тренування. Співати я почав ще в школі, граючи на гітарі з друзями. Потім була довга перерва на час навчання у військовому училищі. Я повернувся до цього захоплення лише 5–6 років тому, зустрівши дуже тямущого викладача, який допоміг мені розкрити голос. До цього моменту мені й на думку не спадало, що я вмію добре співати. Зараз у мене вдома стоїть караоке-машина, і ми з дружиною співаємо для себе та для друзів.

Художня школа замість музичної

Після того, як мене не прийняли до музичної школи, я пішов до художньої. Це вийшло випадково, тому що в будівлі моєї школи якраз відкрилося художнє відділення. Мені завжди подобалося малювати, тому я прийшов до батьків і сказав, що хочу там навчатися. Вони завжди підтримували мій вибір, будь то картинг чи дзюдо, і ніколи не наполягали на чомусь конкретному.

Я провчився в художній школі чотири роки за програмою, що включала заняття тричі на тиждень. Ми вивчали графіку, живопис та декоративно-ужиткове мистецтво, наприклад, роботу з глиною.

Ці навички дуже допомагають мені й сьогодні. Я одразу бачу, коли щось зроблено потворно. Слово «потворний» означає «без образу», коли елементи не відповідають один одному. Завдяки освіті я можу не просто констатувати це, а пояснити, що саме не так: ритм, форма, фактура чи поєднання кольорів. Це допомагає керувати процесами та вносити осмислені зміни, а не діяти методом перебору.

Іноді виникає бажання помалювати, але тут є складність. У образотворчому мистецтві є дві складові: ремесло та сенс. Реміснича частина — це навичка, яка вимагає постійної практики. За чотири роки в художній школі я малював по кілька годин тричі на тиждень, і мої руки звикли до інструменту. Після довгої перерви ця навичка втрачена. Щоб її відновити, знадобляться десятки, якщо не сотні годин. Поки що в мене немає такої можливості, але, можливо, я повернуся до цього на пенсії.

Усі ці захоплення формують моє мислення. Вони допомагають мені працювати зі складними завданнями, розуміти людей, приймати рішення та бачити те, що іншим часто непомітно. Це різні грані одного досвіду, які продовжують впливати на мене щодня.